Це була важка посівна для всіх аграріїв, і будуть найважчі жнива, — Група АГРОТРЕЙД

Тепер, коли посівна закінчилась і аграрії готуються до жнив, згадуємо труднощі, з якими проходили роботи на полях. Директор агропромислового департаменту Групи АГРОТРЕЙД Олександр Овсяник розповів про розчарування в постачальниках, героїзм співробітників та ризик втратити поля назавжди.

Про ранок 24 лютого та перші розпорядження

Перш за все я зв’язався з керівниками підприємств, пояснив, що саме від їхньої позиції, залежать настрої людей. І наші співробітники показали справжню мужність: ніхто нікуди не тікав, всі керівники кластерів лишились на місцях.

Ми одразу посилили охорону підприємств, обїжджали ділянки, поля, і якщо хтось з наших бачив росіян, одразу повідомляв теробороні або ЗСУ.

У телефонному режимі провели декілька нарад, а за першої можливості зустрілись на одному з кластерів для вирішення та перебудови наших планів. Також було відразу зрозуміло, що на нас чекають серйозні проблеми з поставками як добрив, так і техніки, тому почали думати, де і що ми можемо взяти.

Про поставки

Цю посівну врятувало те, що ми готувались до «війни» ще з осені. Звісно ми сподівалися, що її не буде, проте допускали, що, напевно, буде якась ескалація, подорожчання, дефіцит, але точно не повномасштабна війна. З огляду на це ми заздалегідь завезли на склади добрива, ЗЗР та насіння. Але весь обсяг ми не могли собі забезпечити. Наприклад, по добривах у нас було 80% сухих і 30% рідких. Також законтрактували 1,6 мільйона тонн палива, щоб вистачило й на жнива, та техніку, адже власної у нас було лише 50%.

З початку повномасштабного вторгнення ми були готові до того, що проблеми з поставками будуть, але, те, як врешті-решт повели себе компанії, з якими ми співпрацювали, стало чи не найбільшим розчаруванням. На мене одразу посипались відмови від постачальників, мовляв, форс-мажор. Більшість з них просто відмовились виконувати свої зобов’язання. Навіть ті, за які вже взяли з нас гроші.

Нам відмовились везти КАС, аргументуючи відмову тим, що купували ми його вдвічі дешевше, ніж воно коштує зараз. Орендовану техніку теж не надавали. Через це на Сумському кластері посівна затягнулася, хоча за оренду сівалок ми сплатили ще в грудні. Загалом з найманої техніки до нас приїхали приблизно 30% від запланованого. Решту потреби довелося покривати власною технікою.

Ми не отримали третину палива, за яке вже заплатили гроші. Постачальник просто сказав, що у них немає півмільйона літрів. Він запропонував нам забрати мільйон літрів, або нічого, ще й уточнив, що ми його купували по 30 гривень, а тепер воно коштує 70. Нам довелось погодитись на ці умови, адже витрачати час на суди в період посівної ми не могли.

Про труднощі посівної

Під час цієї посівної нам довелося поступитись деякими правилами й стандартами, які ми самі собі встановили впродовж останніх років. Наприклад, раніше у нас заборонялося використовувати сівалки без контролю секцій. Цього року ми про це правило забули. Головне було одне — посіятись.

Нам не вистачало добрив, тому були переглянуті норми використання, трохи змінена посівна структура: приблизно 3000 га кукурудзи, як найбільшого споживача азотних добрив, замінили на соняшник. Також відбулась вимушена економія за рахунок полів, які зараз окуповані. 

Проте тішить, що навіть за таких умов наші поля наразі виглядають достатньо добре.

Про розмінування

Дуже серйозна ситуація у нас була на Чернігівщині. Про це ми багато розповідали: із 10 тисяч гектарів 9,5 тисяч були в снарядах, бомбах і ракетах. Але якби ми вчасно не очистили поля, то вони б були втрачені назавжди: ріпак би піднявся і все приховав. Зрозуміло, що за таким сценарієм, збирати культуру ніхто б не поїхав. Вона б так і лишилась на полі разом із стернею, через яку теж нічого б не було видно.

Ми змогли очистити поля за місяць, протягом якого плідно працювали з військовими. Працівники компанії разом з ними оглядали поля в пошуках вибухонебезпечних предметів та додавали цю інформацію в систему супутникового моніторингу Cropwise. Завдяки цьому, коли сапери підривали снаряд, нам не потрібно було вдруге робити повноцінний огляд поля в пошуках залишків — ми точно знали, куди нам слід їхати.

Під окупацією або під обстрілами у нас залишається частина полів у Харківському регіоні, де ми вже не плануємо жодних робіт. При цьому ми знаємо, що на наших окупованих полях хтось посіяв зерно. Тобто відповідно ці фермери планують його збирати. Але як можна сіятись і збирати, коли навкруги ворог?

Про героїзм співробітників

Насправді, все втрималось лише за рахунок звичайних робітників, які вивезли на собі весняну посівну кампанію. Які зрозуміли, що крім них ніхто цього не зробить. Були у нас співробітники зі сталевим серцем. Наприклад, коли по Серединці, що на Чернігівщині, почались обстріли, вони сіли на трактори і перегнали їх в сусідні села. З підприємств, які знаходились або досі знаходяться під сильними обстрілами, у короткі проміжки затишшя вони вивезли рештки хімії, добрив, солярки з наших складів. І людям вистачало на це сміливості!

Це була найважча посівна, найважче внесення захисту. І думаю, це будуть найважчі жнива.

Рік буде найменш успішний для аграріїв в економічному плані, але ми зберігаємо бойовий дух. Наше завдання продовжувати виконувати свою роботу як завжди якісно і навіть перевищувати очікування, щоб забезпечити надійний тил нашим Збройним Силам України, які, я впевнений, вже зовсім скоро виженуть окупантів з нашої землі.